Візит до Черкаського художнього музею став для викладачів та студентів коледжу більше, ніж екскурсією — це була мандрівка в глибини нашої історії та культури.
З перших же хвилин нас захопила пані Олександра — екскурсоводка, яка не просто говорить про мистецтво, вона ним дихає. Її розповіді були з серця, щирі й проникливі. Пані Олександра повела нас у подорож залами, де кожна річ — як нитка у полотні народної пам’яті.
Серед експонатів — вишиті сорочки й рушники, які несуть у собі не лише красу орнаментів, а й цілу епоху закодованої національної ідентичності. Глиняні вироби — наче теплі доторки землі, що знала руки наших предків. І поруч — вразливі, витончені порцелянові фігури з Буди, вивезені під звуки сирен у найтемніші дні повномасштабного вторгнення — тепер вони, як оберіг, що вцілів, аби свідчити: ми тримаємось.
Справжнім відкриттям стала виставка наївного малярства черкаських художників — чесного, чистого, напрочуд емоційного. У цих роботах — не техніка, а серце. І, звісно, старовинні ікони — тихі, стійкі, мовчазні хранителі. Їхня присутність — як тиха щира розмова з предками, що шепочуть: «Ми поруч. Завжди».
Щиро дякуємо всій команді музею — за велику справу збереження культурної спадщини.
