27.08.1995 – 04.10.2025
Владислав народився 27 серпня 1995 року. Навчався в опорному закладі освіти "Балаклеївський ліцей". Після закінчення дев’ятого класу у 2010 році вступив до Смілянського технікуму харчових технологій за спеціальністю «Обробка металів різання», де зустрів своє кохання — майбутню дружину Світлану. Разом вони у вересні 2018 року створили родину і виховували сина Станіслава, якому нині чотири роки. Владислав грав на гітарі, любив співати та виступати у театрі, створюючи навколо себе атмосферу тепла й радості. У мирному житті працював на Смілянському машинобудівному заводі на посаді інженера-конструктора. Був відповідальним і надійним працівником, умів згуртовувати людей і завжди ставив чужі потреби вище власних.
Ще з юних років Владислав вирізнявся силою духу, добротою і щирим серцем. Він відслужив у лавах армії, де був відзначений військовим керівництвом за відданість і дисципліну. З перших днів повномасштабної війни Владислав без вагань став на захист України. Він пішов на фронт не за славою — а заради миру, заради майбутнього своєї родини, заради свободи.
ДМИТРАШ Владислав Олександрович був старшим солдатом, водієм радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї артилерійської розвідки в/ч ЗСУ. За оборону Києва отримав орден "За мужність" lll ступеня. Обірвалось життя захисника 4 жовтня 2025 року від отриманих поранень під час виконання бойового завдання по проведенню ротаційних заходів внаслідок атаки FPV-дроном на Дніпропетровщині.
Він мав безліч друзів, яких завжди підтримував, ніколи не відмовляв у допомозі й був поруч у найважчі моменти. Був сином, чоловіком, батьком, братом і другом, на якого завжди можна було покластися. Людиною з великої літери, яка творила добро навіть тоді, коли навколо було темно. Владислав був прикладом справжньої мужності, сили та незламності. Завжди жив з відкритим серцем, віддавав себе людям і країні без залишку. До останнього подиху залишався вірним присязі та своїм побратимам. “Я не можу приїхати — не можу покинути своїх”, — казав він.
Пам’ять про Владислава Дмитраша житиме в кожному, хто його любив, у серцях тих, кого він захищав, і в мирному небі над Україною, за яке він віддав найдорожче — своє життя.
У полеглого воїна залишились батьки, дружина і 4-річний синочок.
Світла памʼять та низький уклін Герою!
Поховали воїна на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).