09.03.1992-13.09.2026
Тарас народився 9 березня 1992 року в місті Сміла. Тут минули його дитинство та юність. Часто він гостював у бабусі, яка дуже його любила. З дитинства Тарас займався спортом, відвідував різноманітні секції. Навчався у Смілянській загальноосвітній школі №4, згодом - у НВК «Ліцей-загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів “Лідер”». Після закінчення школи вступив до Смілянського технікуму харчових технологій, який у 2013 році закінчив за спеціальністю «Комп’ютерні науки / Інформаційні управляючі системи та технології». У 2014 році здобув освіту в Національному університеті харчових технологій.
Одним із його головних захоплень залишався спорт і тренажерний зал. У вільний час він любив грати в комп’ютерні ігри, зустрічатися з друзями, багато спілкуватися з братом.
Військовий шлях Тараса розпочався у 2022 році, коли в Україну прийшла повномасштабна війна. Маючи мужність і хоробре серце, він сам прийшов до військкомату та згодом став до лав Збройних Сил України. Він був мобілізований до 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Проходив службу на посаді командира взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Разом із побратимами Тарас пройшов великий і складний бойовий шлях — від оборони Донецького аеропорту до контрнаступальних дій на Запорізькому напрямку. Попри специфіку своєї військової професії, йому неодноразово доводилося брати участь у боях у складі піхоти. У Тараса був позивний «Тарік».
Тарас ніколи не прагнув воювати заради нагород. Але його відданість військовій присязі, мужність і відвага були гідно відзначені.
30 червня 2023 року, відповідно до Указу Президента України, старший матрос Тарас Тараєв був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У червні 2024 року він був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». У 2026 році отримав медаль «За оборону Костянтинівки».
Тарас гідно пройшов смугу перешкод, склав клятву морського піхотинця та отримав свій штормовий берет. Пишався ним найбільше, носив його з честю і гідністю.
Мав статус ветерана війни, численні сертифікати за проходження військових курсів та грамоти.
13 вересня 2026 року Тарас Тараєв загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання внаслідок удару КАБ з боку противника.
Побратими завжди знали його як позитивного, сильного, відповідального та надійного воїна. Людину, на яку можна було покластися у найскладніший момент.
У Тараса залишилися батьки, дружина, син, донька та брат.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
Поховали Тараса на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).