Історія та сьогодення

15 лютого 2019 року виповнюється сто тридцять п’ять років із часу заснування Смілянського коледжу харчових технологій – одного з найстаріших навчальних закладів нашої країни, що готує фахівців для всіх галузей харчової промисловості.

Історія коледжу – це яскраве відображення економічного розвитку країни, її науково-технічного прогресу, суспільно-політичного та культурного життя.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТОЛІТТЯ

У другій половині ХІХ століття Черкаський повіт Київської губернії, до складу якого входило містечко Сміла, вважався глухою околицею Російської імперії. Разом з тим, в цьому повіті «в 1856 році знаходиться 1580 сил парових машин, тобто на 260 більше, ніж в Московській губернії». Згідно ленінській статистиці в роботі «Розвиток капіталізму в Росії», на 9-ти фабриках і заводах Сміли було проведено продукції стільки ж, як на 102 підприємствах Харкова, і значно більше, чим в Києві. Причина підйому містечка була одна – цукрова промисловість: її швидкий розвиток зумовив будівництво цілого ряду заводів, які створили справжні «цукрові імперії» Бобринських, Яхненків, Симиренків, Бродських. Проте нова галузь гостро потребувала кваліфікованих кадрів. Спочатку інженерний корпус складали іноземні фахівці, про яких цукрозаводчик Ярошинський відгукнувся так: «Закордонні інженери приїжджають до Росії заробити великі гроші, але при цьому їх здібність до роботи залишається чисто умовною». Після ліквідації кріпосного права назрілим питанням цукрової галузі стало створення навчального закладу, який і готував би кваліфікованих кадрів.

Платон Симиренко
Микола Терещенко
Богдан Ханенко
Лев Бродський

Ряд підприємців, різночинців за походженням, зробили спробу вирішити цю проблему. Зокрема, фірма промисловців братів Яхненків і Платона Симиренка спробували організувати технічне училище. Але через декілька років Київське відділення Російського технічного товариства було змушене визнати невдачу задуму. В середині 1870-х років при Лебединському цукровому заводі була здійснена ще одна спроба відкрити двокласне сільське училище. Але, незважаючи на фінансову підтримку Ізраїля Бродського, випускники училища були не готові до роботи з складною машинною технікою. Швидше за все спроби підприємців третього стану суперечили інтересам промислової еліти. Потреба в кадрах була настільки гострою, що за справу взялися підприємці-аристократи і найбільш авторитетні наукові кола. Засоби на відкриття нового навчального закладу почали збирати за рахунок адресних публічних лекцій таких видатних учених, як Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлєров, П.П. Алексєєв, М.А. Бунге. Допомогли і аристократи-цукрозаводчики. Від імені графа Бутурліна, керівник його заводів, фабрик і маєтків погодився перераховувати «1/10 копійок сріблом від нормальної переробки одного берковця буряка». Графи А.Браніцький і П.Потоцький пожертвували по 100 рублів.

1884 – 1917 РОКИ

М.А. Бунге

Врешті-решт затримка з відкриттям нового навчального закладу стала настільки кричущою, що Київське відділення Російського технічного імператорського товариства вирішило діяти негайно. На його засіданні 15 лютого 1884 року заслухана доповідь, результатом обговорення якої стало рішення про відкриття в Смілі технічних класів на базі 2-х класного училища, відкритого раніше графом Бобринським.

Результатом цього стало подання від 22 березня 1884 року до Попечителя Київського навчального округу щодо отримання дозволу на відкриття класів, до якого додавався проект статуту, підготовлений проф. М.А. Бунге.

Лист-погодження щодо відкриття Смілянських класів від Київського губернатора до Попечителя Київського навчального округу (1884 р.)

Після погодження з київським губернатором такий дозвіл був отриманий. Циркуляром № 3279 від 16 квітня 1884 року Попечитель Київського навчального округу дозволив відкрити у Смілі дворічні технічні класи. Почесним Попечителем цих класів став, за особистої згоди імператора Олександра III, граф Володимир Бобринський. Він писав: «На лестное предложение Технического отделения общества о принятии мною на себя звания Почетного Попечителя проектируемых Технических классов в Смеле и я изъявляю согласие и искреннюю благодарность».

 

В майбутньому графи Бобринські встановили стипендії для найбільш здібних учнів, а також для найбідніших. За перших 19 років Лев Олександрович Бобринський виділив для цих цілей 1000 рублів, Надія Олександрівна – 250 рублів, Олексій Олександрович – 5500 рублів. Елітарність нового навчального закладу підкреслював викладацький склад. На початку 1900-х років в Класах працювало 14 викладачів: 4 з них закінчили Московський університет, 3 – Петербурзький університет, 2 – Празький політехнічний інститут, 1 – Петербурзький технологічний інститут. Заробітна плата була значною – в кінці ХIХ століття КВРТТ просив на вакантне місце викладача з платнею до 1500 рублів в рік.

Першим опікуном Смілянських Технічних класів став Микола Васильович Черіковський – видатний новатор в області пробілювання цукру. Навчальні заняття починалися о 8 годині ранку і закінчувалися – о 17 годині. При цьому на теоретичні заняття відводилася друга половина дня. Учні засвоювали знання по фізиці, цукроварінню, закону Божому, кресленню. Наступного дня навчальний матеріал закріплювався на практичних заняттях в результаті в першому класі 270 годинам теорії відповідало 420 годин практичних занять, в другому на 402 години теорії доводилося 1070 годин практики. Практичні заняття проводилися під керівництвом Дмитра Івановича Коченовського на Смілянському цукровому заводі, а в окремі роки – на Балаклеївському цукровому заводі, Смілянському рафінадному заводі, біля машин, казанів, електростанцій, очисних споруд.

Чериковський М.В.

Після завершення курсу теоретичного навчання кожен випускник повинен був відпрацювати 2 роки на цукровому заводі і представити позитивний відгук від адміністрації про свою поведінку і службову діяльність, а також детальний письмовий звіт з пояснювальними кресленнями, після чого йому видавався кінцевий атестат від Російського Технічного товариства.

Коченовський Д.І.

Журнал «Нива» в січні 1892 року повідомляв про Технічні класи наступне: «Красноречивым доказательством успешности ведения учебного дела служит список учеников, окончивших курс. В числе с лишком 60-ти лиц все находятся при техническом деле… Школа действующая столь удачно, весьма недорога так что каждый ученик обходится в 2 года 45 рублей такую затрату Технического общества нельзя не признать вполне производительною так как труд бывших учеников с первого же года оплачивается от 250 до 300 рублей в год другую причину успеха можно видеть в том, что ученики здешней школы не обременены массой уроков… Н.В. Чериковский и учителя объяснили: 1) им не преподается ничего лишнего, а то, что необходимо для объяснения основ науки и ее приложения к свеклосахарному делу; 2) они учатся еще более на заводе и в мастерских, чем в классах».

Дохленко І.І.

Результатом діяльності Смілянських Технічних класів до Лютневої революції став випуск 441 кваліфікованого фахівця. Згідно «Щорічника цукрової промисловості», у 1909 році 96 випускників Технічних класів займали керівні посади на 72 заводах Російської імперії. Серед випускників 1903 року бачимо прізвища І.І. Дохленка і І.А. Кухаренка. Перший із них, після закінчення Технічних класів став кандидатом технічних наук без захисту дисертації, за сукупністю наукових робіт. І.А.Кухаренко – основоположник теорії кристалізації цукру, а пізніше – професор Київського технологічного інституту харчової промисловості, керівник кафедри технології цукристих речовин. До свого переходу в КТІХП Іван Антонович Кухаренко був ректором Київського політехнічного інституту, де ще в 1928 році видав книгу-підручник «Супутник варщика цукру». Вона неодноразово перевидавалася в СРСР і за кордоном. Його наукові праці сталі відомі всьому світові після доповіді у 1934 році на 3 Міжнародному конгресі з хімії і технології цукру в Парижі. Кухаренко став першим директором Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості. У 1936 році за плідну діяльність учений був нагороджений орденом «Знак Пошани», а всього через рік 3 жовтня 1937 року його, як і сотні інших представників радянської інтелігенції, заарештували. 7 лютого 1938 року в Києві відбувся суд, і хоча професор не визнав своєї провини, вирок був суворий – розстріл. Учений зі світовим ім'ям став жертвою сваволі. Тільки у 1968 році він був реабілітований.

Кухаренко І.А.

В музеї коледжу зберігаються ідеально виконані креслення учня Технічних класів Є.Якубовського, який надалі став автором проектів цілого ряду громадських споруд в містечку Сміла.

Перша світова війна перервала поступальний розвиток навчального закладу, але і в умовах військового часу промисловці піклувалися про розвиток цукрової галузі.

1917 - 1929

Літом 1917 року Російське Технічне товариство констатувало: «Смілянські Технічні класи, вступаючи у 34 рік свого існування, до теперішнього часу були не тільки в нашому краю, але і у всій Росії найстарішим навчальним закладом для підготовки службовців-фахівців цукрових заводів, але з розвитком професійної освіти і удосконаленням цукрової промисловості до Технічних класів будуть пред'явлені великі вимоги і задовольнити їх можна тільки перетворивши Технічні класи на середнє хіміко-технічне училище». В розпал боїв на фронтах Першої світової Технічне товариство запровадило викладання в Смілянських класах дисциплін по переліку середніх хіміко-технічних училищ. Таким чином, на початку 1917-1918 навчального року в Смілі існували два класи середнього училища. Це повністю відповідало Ухвалі Тимчасового уряду від 30 травня 1917 року. Зберігалося платне навчання, але на утримання середнього хіміко-технічного училища планувалося різке збільшення фінансування: від 16432,50 р. до 32525р. у 1918 році. Це свідчить про зацікавленість Тимчасового уряду в підготовці кадрів для цукрової промисловості. Директором училища був затверджений колишній завідувач Технічними класами з 1905 року інженер-технолог В.К. Нагорний.

Не дивлячись на страхіття Громадянської війни Смілянське середнє хіміко-технічне училище продовжувало роботу. Період його становлення доводився на важкі часи, часті зміни влади заважали нормальній роботі навчального закладу. У липні 1918 року студенти активно підтримували страйкуючих станції Бобринської, в той час, коли викладачі закликали до помірності: «Головне – навчання, хороші цукровари потрібні будь-якій владі». Німецька окупація Сміли 1918 року, а після неї невизначеність періоду Директорії негативно позначилися на матеріальній базі закладу. Частина устаткування з майстерень була вивезена до Німеччини, а частина лабораторного обладнання знищена. З приходом у місто Радянської влади частина студентів, що політизуються, із захопленням підтримала політику більшовиків. Зокрема, в квітні 1919 року в училищі виник комсомольський осередок, ряд студентів стали членами партії. Саме вони брали участь в зборі продрозкладки в приміських селах. Жорстке здійснення політики «військового комунізму» викликав могутній антибільшовицький рух, один з його керівників Матвій Григор’єв, проголосив себе отаманом і 10 травня 1919 року захопив станцію Бобринську, Смілу, Черкаси. В ході триденного погрому загинули випускники училища М. Вцевський, М.Фіян, М.Жадановський. Інші вихованці, зокрема М.Ф. Ромащенко, увійшли до складу військової команди Смілянської ЧК, яка боролася з повстанцями. Пізніше Ромащенко очолив комсомольську організацію.

Господарська і політична криза 1921 року змусила РКП(б) відмовитися від політики «військового комунізму». На зміну прийшла НЕП. Керівники УРСР розуміли, що швидке відновлення цукрової промисловості дасть не лише дефіцитну продукцію, але й значні кошти. Саме тому нова влада приділяла велику увагу розвитку навчального закладу, який готував необхідні кадри цукровиків. Тепер не можна точно визначити, коли завідуючим Хіміко-технічним училищем замість В.К.Нагорного став випускник природного факультету Петроградського університету А.С.Соколов, що працював раніше завідуючим лабораторіями училища. Відомо інше: у винятково складних умовах А.С.Соколову вдалося налагодити навчальний процес, який проходив практично безперервно.

Нові часи наступили в 1921 році, коли училище було реорганізоване в технікум харчової промисловості, а в наступному була відкрита профшкола. Таким чином, 1922 рік можна вважати початком розгалуження навчального закладу результатом якого стало формування в Смілі фактично двох навчальних закладів з різним статусом: вищої школи, якою був Смілянський технікум харчової промисловості і середньої спеціальної, – Смілянської профшколи. У звіті за літній триместр 1923 року технікум кваліфікувався як вищий навчальний заклад, який обслуговує весь СРСР і був на той час єдиним за фахом «цукроваріння». Особлива роль належала хімічному відділенню. У доповідній записці з питання формування навчального плану вказувалося, що це відділення «понад усе наблизилося до дійсних потреб цукрової промисловості і разом з тим стало окремо від механічного і агрономічного відділень, складаючи як би самостійний навчальний заклад». Відмінність технікуму від профшколи спостерігається навіть в умовах прийому на 1923-24 н.р. Курс навчання у профшколі складав 2 роки, а в технікумі – 3. Для вступу до профшколи було потрібно було закінчити семирічну трудову школу України або перші два класи школи другого ступеня для прибулих з Росії. Прийом відбувався за результатами екзаменів з політграмоти, арифметики, алгебри, геометрії, природознавства і позитивного результату по написанню творів українською або російською мовою. Умови вступу на всі три відділення профшколи були однакові, отже, було потрібно знання шкільної програми. Для вступу до технікуму необхідно було закінчити профшколу і скласти вступні іспити по ряду загальноосвітніх і спеціальних дисциплін:

  • а) на хімічне відділення слід було показати достатні знання з політграмоти, арифметики, алгебри, геометрії, тригонометрії, фізики, цукрового виробництва, неорганічної хімії, а також написати твір на задану вільну тему українською або російською мовою і зняти ескіз з натури;
  • б) на механічне відділення потрібно було показати достатні знання з тих же предметів і виконати контрольну роботу по столярній і слюсарній справі;
  • в) студентами агрономічного відділення могли стати претенденти, які витримали екзамени з політграмоти, арифметики, алгебри, геометрії, тригонометрії, фізики, основ неорганічної хімії, ботаніки, зоології і виконали твір на задану тему.

Обидва навчальні заклади мали окремі ради – в профшколі існувала шкільна рада, а в технікумі – Комітет Технікуму. Роздільними були організації старостату. У зв'язку з реорганізацією Хіміко-технічного училища в технікум різко зросли вимоги до викладання і організації навчально-виховного процесу. Висновок інспектора Черкаського Упрофобру по обстеженню Смілянського технікуму харчової промисловості містить наступні рядки: «Смілянський технікум є старорежимний навчальний заклад, куди майже абсолютно не проникають принципи радянського будівництва учбових закладів Профобру. Все зводиться тут тільки до навчання, при тому керівництві старого часу, що знаходиться в руках товариша Соколова, і при тих методах викладання, головним чином загальноосвітніх предметів, які виключають всяку можливість проникнення ідей радянського будівництва в життя навчального закладу. Товариш Соколов, як одноосібно відповідальний за життя технікуму і такий, що направляє це життя, повинен бути негайно усунений».

Кислінський П.М.
Курбатов К.О.

Новий навчальний 1922-23 рік технікум починав з новим керівником – директором – Кислінським Пантелеймоном Максимовичем, інженером-технологом за освітою, який три роки працював викладачем Київського політехнічного інституту, і завучем Єршовим Миколою Петровичем, що пропрацював шість років в Смілянських технічних класах і гімназіях, а також впродовж десяти років був хіміком і помічником директора цукрового заводу. Новий директор енергійно взявся за роботу. Саме на початок його діяльності доводиться значне оновлення викладацького складу. Кислінському вдалося запросити до викладання Архиповича О.Ю. – приват-доцента Київського політехнічного інституту, директора Черкаського інституту народної освіти; викладача політехнічного інституту Петрограда Курбатова К.О.; співробітника Української Академії наук Ліндемана І.В., а також кандидата фізико-математичних наук Чефранова І.П.Цікаво, що всі 37 викладачів і працівників допоміжного персоналу були безпартійними. Надалі освітній рівень колективу продовжував підвищуватись. У 1927 році К.О.Курбатов був затверджений професором другої групи, такий же вчений ступінь був присвоєно О.Ю. Архиповичу. У 1928 році на здобуття професорського ступеня були висунуті П.М. Кислінський, М.П. Єршов, І.І.Дохленко, І.Г.Пономарьов. Ці викладачі і вчені стали авторами численних наукових робіт. О.Ю. Архипович опублікував статті: «Гниття цукрового буряку під впливом грибкової цвілі, як ферментативний процес», «Про білкові речовини буряку і методи їх визначення». Наукову спадщину І.І.Дохленка склали роботи: «Зберігання буряку в кагатах», «З практики бурякотехнічного виробництва», «Прискорений спосіб кристалізації в рухові», «Кристалізаційна здатність зеленої патоки, обробленої активованим вугіллям». Наукові знання пропагувалися не тільки через журнали і окремі видання, але і через публікацію статей в друкарні при профкомі технікуму.

Архипович О.Ю.

Укріплювали зв'язки технікуму з виробництвом, практичні навики отримували не тільки за основним фахом але і по допоміжних. Наприклад, починаючи з 1929 року, студенти, котрі закінчували теоретичний курс навчання, проходили практику на машинобудівних заводах, що виробляли обладнання для цукрової галузі, зокрема в містах Київ, Бердичів, Краснозір’я, Фастів.

Про високий рівень знань випускників свідчить той факт, що після практичного стажування на виробництві вони кваліфікувалися не техніками, а інженерами-хіміками і інженерами-механіками. Це підтверджує статус технікуму як вищого навчального закладу.

СМІЛЯНСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ІНСТИТУТ (1929 - 1930)

Високий рівень підготовки фахівців і активна наукова діяльність мали закономірний результат: ухвалою колегії Народного комісаріату освіти УРСР від 18.11.1929 року Смілянський технікум цукроваріння був реорганізований в Смілянський цукровий інститут, а наступного року переведений до Києва, де став складовою частиною новоутвореного Київського інституту цукрової промисловості.

1931 - 1941

У Смілі залишилася тільки філія Київського інституту, але і вона в 1931 році була переведена до Києва. В результаті повернулися часи 50-річної давності: інженерів достатньо, а на технологів і механіків – дефіцит. Щоб його ліквідувати і виконати одне з партійних гасел першої п'ятирічки – «Кадри вирішують все!» - рішенням Наркомгоспу України від 5 квітня 1930 року профшкола, що раніше існувала при інституті, було перейменовано в технікум з чотирирічним терміном навчання, а його директором був призначений викладач Розтріпенко Г.О.. Так відбулося друге народження навчального закладу.

На початку 30-х років вдосконалювалася організація навчального процесу. Відповідно до вимог Постанови ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 року «Про навчальні програми і режим у вищій школі і технікумах» велася активна робота з підготовки нових навчальних планів, перегляду навчальних програм, навчальних і методичних посібників. Навчальний рік планувався з двома екзаменаційно-заліковими сесіями, зимовими і літніми канікулами, виконанням дипломних робіт, організацією виробничої практики. У нових навчальних планах відводилася велика кількість годин на вивчення політичних дисциплін, зокрема історії Комуністичної партії (більшовиків). У другій половині 30-х років різко зросла роль партійної організації технікуму. Вона санкціонувала прийом і звільнення кадрів, контролювала діяльність адміністрації, визначала пріоритетні напрями дослідницької роботи, часто втручалася в особисте життя викладачів і студентів. «Помічник і резерв партії» - комсомольська організація технікуму (125 чоловік з 440 студентів) разом з профспілкою займалися покращенням дисципліни студентів, контролем за їхніми політичними переконаннями і одночасно піклувався про поліпшення побуту студентів, розгортання масової і культурно-просвітницької роботи. У технікумі діяли політичні гуртки, спортивні секції, духовий оркестр. 26 червня 1937 року команда гімнастів технікуму, що складалася з 7 чоловік, брала участь у Всесоюзних змаганнях в Москві. У 1939 році в двох автошколах міста займалась 41 особа з числа студентів.

Наростання військової загрози зумовив швидкий розвиток первинної організації Тсоавіахіму. На стрілецьких змаганнях міста студенти незмінно займали призові місця. 27 чоловік мали нагрудний знак «Ворошиловський стрілець». Про широкий розмах спортивного руху свідчить той факт, що 89% студентів виконали норми ГТО (Готовий до праці і оборони).

А попереду була війна.

1941 - 1944

Рано-вранці 22 червня 1941 року відкрилися бомбові люки сотень німецьких літаків і в диму від вибухів і пожарищ на Радянську землю почала наступ 5,5 млн. армія гітлерівської Німеччини і її союзників. Над країною набатом звучали слова В.М.Молотова: «Наша справа справедлива! Ворог буде розбитий! Перемога буде за нами!» На захист Батьківщини піднялися і викладачі та студенти технікуму. Колишні і нинішні, вони наближали перемогу на фронті, в далекому тилу, на окупованих територіях. Вже в перші дні війни значна частина викладацького складу вступила до лав Червоної Армії. Разом із Смілянським машинобудівним заводом, евакуйованим до Пермі, туди ж виїхала велика частина випускників. А більшість рвалася в діючу армію. Один з них, Конякін Олександр Федорович, випускник 1936 року, після закінчення курсів молодших лейтенантів в 1942 році воював на фронті. 22 лютого 1944 року батальйон капітана Конякіна О.Ф. утримував плацдарм на лівому березі річки Стир (Волинська область). 12 разів німецька піхота на протязі дня атакувала позиції батальйону і відкочувалася назад. Комбат зумів зберегти основні сили підрозділу для захоплення ділянки стратегічно важливого шосе Ковель-Луцьк. У цьому бою капітан був смертельно поранений і помер, не знаючи про присвоєння йому звання «Героя Радянського Союзу».

Тривалий час Смілянську раду ветеранів очолював колишній викладач технікуму Микола Йосипович Симон. Після закінчення педагогічного інституту йому не довелось довго працювати: він добровільно пішов на фронт в серпні 1941 року, а закінчив війну в квітні 1945 року. Спочатку воював на південному напрямку (Північний Кавказ), а з 1943 року – у складі польської дивізії імені Тадеуша Костюшка, яка з часом переросла у Військо Польське. Разом з ним пройшов від Смоленська до Варшави і потім до річки Одер. Був тричі поранений. Після війни навчався в Московській Академії імені Фрунзе. Бойові заслуги М.Й.Симона відмічені орденом Червоної Зірки, срібним хрестом «За бойові заслуги», орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, медалями. З 1967 по 1983 рік викладав математику в СТХТ.

Довго пам'ятали запах порохового диму й інші учасники війни: Олексій Сильвестрович Бублик, Іван Гнатович Куцоконь (прийшов вчитися в технікум після важкого поранення під Сталінградом), Володимир Петрович Головко (викладав в технікумі протягом 35 років), Михайло Іванович Карпін, Іван Якович Несененко (звільняв Польщу, Чехословаччину), Володимир Сергійович Павленко, Афанасій Агеєвич Кулик, Микола Андрійович Шевченко, Петро Васильович Герасименко (льотчик І класу, звільняв Варшаву, брав участь у штурмі Берліна) і багато інших членів колективу. Запах війни хотілося швидше забути. Але і вдома було не легко – чекала напружена робота. Тим часом Сміла лікувала рани.

29 січня 1944 року частини 373 Миргородської орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії 52-ої армії Другого Українського фронту звільнили місто від німецьких окупантів. У роки окупації німці спробували організувати навчання в технікумі, але німецьким викладачам вдалося вивчити лише 8 осіб. Звіріючи від безсилля, загарбники знищили всю навчально-виробничу базу: розгромили і розграбували кабінети, лабораторії, розорили бібліотеку, розвалили частину приміщень. Купи цегли на території Смілянського цукрового і рафінадного заводів свідчили про знищення бази практичного навчання. Відновлення навчального закладу довелося починати з нуля.

1944 - 1950

Перший повоєнний директор Герасим Іванович Слєзєв і завідувач навчальної частини Михайло Георгійович Бугров провели величезну роботу з метою комплектації викладацького складу, прийому студентів, навчання яких перервала війна і студентів нового набору.

Над відбудовою технікуму викладачі і студенти працювали пліч-о-пліч. Ціною величезних зусиль були виконані основні роботи по ремонту приміщень, виготовленню меблів, класних дошок.

Перший дзвінок 1944-го року прозвучав 1 жовтня. Поєднуючи навчання з роботою, керівники ремонтних бригад, Войтасевич і Мовчан, зробили все щоб до весни 1945 року головний корпус, бібліотека, їдальня, лабораторії і гуртожитки були відремонтовані.

У приміщенні, де до війни знаходились лабораторії хімічного аналізу, обладнали майстерню. У ній були столярний і ковальський цехи. Працівники майстерні і студенти виготовляли двері, столи, рами, лавки, табурети, креслярські дошки, ліжка і двох'ярусні нари для гуртожитку, проводили штукатурні, покрівельні роботи, склили вікна.

Починаючи з 1944 року, навчальний заклад отримав нове ім'я: «Смілянський технікум НКХП СРСР», і отримав право готувати фахівців з таких спеціальностей: «Технологія цукрового виробництва», «Механічне і теплотехнічне обладнання цукрових заводів», «Бухгалтерський облік». За період з грудня 1944 по березень 1945 року технікум підготував 235 обліковців, 40 техніків-технологів і 7 техніків-механіків. При технікумі працювали технічні курси, які готували помічників механіків, змінних інженерів, бухгалтерів. Всі 445 студентів і 99 курсантів 9 травня 1945 року прийшли в технікум, але занять не було: чекали салют Перемоги.

Повоєнний час опинився для технікуму таким же складним, як і для всієї країни. Керівники Смілянського технікуму Герасим Іванович Слєзєв (1944-1949) і Володимир Якович Лога (1949-1953) разом зі своїми заступниками Г.С. Зверліним, О.О.Гроховським і Г.А.Ященко повинні були вирішувати дуже складні завдання по забезпеченню нормального ходу навчального процесу, розвитку матеріальної бази і узгоджувати це з вимогами офіційної ідеології.

Умови роботи педагогічного колективу різко ускладнилися. Адже поряд за партами сиділи підлітки, які тільки закінчили школу, фронтовики, які прийшли в технікум і ті фронтовики, навчання яких було перервано війною. Багато фронтовиків мали бойові нагороди, Є.О.Воїншин був навіть Героєм Радянського Союзу, а зараз вони повинні були слухняно виконувати домашні завдання і відпрацьовувати лабораторні роботи. В той же час необхідно відзначити, що студенти, які прийшли вчитися з поля бою, вирізнялися високим рівнем дисципліни в навчанні і в роботі, були організаторами суспільною і спортивно-масової роботи.

Після війни в технікумі можна було отримати наступні спеціальності: технік-технолог, технік-механік, технік-машинобудівник, технік-будівельник, технік-електротехнік, технік-бухгалтер. У 1948 році остання з названих спеціальностей була закрита, але в цьому ж році було поновлено заочне відділення (яке було закрите Постановою Центрального заочного інституту цукрової промисловості від 14.04.1933). У перший же набір на три спеціальності заочного відділення прийшло 108 чоловік. Всього без відриву від виробництва освіту здобуло близько 6 тисяч осіб. Трохи пізніше, в 1968 році було відкрито і вечірнє відділення, яке за 13 років існування закінчили 1627 чоловік.

Незважаючи на те, що починаючи зі звільнення Сміли 29 січня 1944 року, студенти і викладачі практично щодня працювали на ремонтних роботах, матеріальне становище навчального закладу залишалося важким. На допомогу прийшли колеги з Київського технологічного інституту харчової промисловості. У 1946 році МХП СРСР проводило на базі технікуму нараду з питань підготовки і використання молодих фахівців. У зв'язку з підготовкою до наради ряд професорів, доцентів, працівників КТІХП звернулися в Міністерство харчової промисловості з листом. У ньому зверталася увага на заслуги технікуму в підготовці фахівців і озвучувалося прохання до міністерства надати технікуму допомогу по зміцненню матеріальної бази. Лист підписали доктори технічних наук професора Головін П.В., Знаменський Г.Н., Зелікман І.Ф. та інші.

1950 - 1990

У 50-і роки М.С. Хрущов провів ряд реформ, метою яких було різке прискорення темпів соціально-економічного розвитку СРСР. Перед працівниками освіти постало завдання різко збільшити кількість підготовлених фахівців і поліпшити якість їх підготовки. Це завдання лягло на плечі директорів Перелигіна Василя Івановича і Стеценка Володимира Івановича. Заступником директора по учбовій роботі продовжував працювати Ященко Г.А.

Про якість навчання свідчить той факт, що в стінах технікуму з'явилися студенти-іноземці. У 1950-1953 роках здобували освіту 5 громадян Народної Республіки Албанія. А громадяни КНДР Чан Ін Ман і До Хі Ген, які навчалися в 1953-1957 роках, отримали дипломи з відзнакою.

Саме тоді в нашому навчальному закладі навчалися нинішні викладачі: кандидат технічних наук Одородько Надія Йосипівна, Бондаренко Григорій Олексійович, Борщ Георгій Андрійович, Чорна Олена Львівна, Ободовський Леонід Мефодійович. У 1957 році почала свою трудову діяльність Павлова Людмила Андріївна, чий трудовий стаж перевищує 50 років.

1960-1984 роки називають в технікумі роками якісних змін.

Розширювалася матеріальна база: у 1975 році студенти отримали новий п'ятиповерховий гуртожиток. Був побудований новий навчальний корпус №2 зі світлими аудиторіями, лабораторіями, актовим і спортивним залами. Починаючи з 1983 року за дуже короткий час було споруджено третій п'ятиповерховий учбово-лабораторний корпус з сауною, тренажерним залом, бібліотекою і їдальнею на 220 місць. У нових і вже існуючих приміщеннях створювалися всі умови для ефективного навчання. В середині 80-х років був обладнаний перший комп'ютерний клас, почалася реконструкція майстерень. Багато в чому це заслуга випускника технікуму Давиденка Олександра Феодосійовича, який працював спочатку викладачем, а в 1972 – 1987 роках був директором навчального закладу.

1960-1984 навчальних роках в технікумі працювало 28 кабінетів і лабораторій. Всі вони були забезпечені навчальними посібниками, обладнанням, інструментами, приладами для програмованого контролю. Більшість приладів, макетів і схем було виготовлено студентами і викладачами.

Кращі керівники кабінетів і лабораторій об'єднували навколо себе студентів і спрямовували їх діяльність на виконання дослідницьких робіт. Активно діяло експериментальне конструкторське бюро об'єднуючи 48 осіб. Молодь працювала в таких напрямах: експериментальне, науково-дослідницьке, конструкторське проектування, розробка технічних засобів навчання і посібників. Результатом цієї діяльності стала участь технікуму в ювілейній експозиції Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) в 1987 році в Москві. Діючий фрагмент навчальної лабораторії «Основи управління якістю продукції і ТХК виробництва цукристих речовин» був відмічений дипломом другого ступеня, а викладачі Карамушка Г.І. і Борщ В.М. нагороджені срібною і бронзовою медалями.

Досвід викладацького колективу знайшов своє вираження в створенні ряду наукових робіт і підручників, якими користувалися у всьому Радянському Союзі. Серед них можна назвати роботу викладача І.А.Андріанова «Ремонт і монтаж обладнання підприємств харчової промисловості», викладачів Б.В.Прудіуса і О.І.Хоменка «Розрахунок обладнання цукрових заводів».

На рубежі сторіч…

В технікумі відкрилися нові спеціальності комп'ютерного і економічного напрямів. Могутній комп'ютерний центр дає можливість брати участь в різних Internet-програмах, а також здійснювати курсову підготовку за 10 спеціальностями.

Студентам створені добрі умови для самореалізації у всіх областях життя. Впродовж всієї історії молодь технікуму славилася своїми спортивними досягненнями на різних рівнях від обласного до міжнародного. Культивуються самі різні види спорту від футболу до пауерліфтинга. Творчі особи мають можливість реалізувати себе в музичній студії «Шанс», гуртку історичної драми, танцювальному колективі, а студентський хор має звання народного. На протязі 20 років існує команда КВН. Її учасники гідно представляють навчальний заклад в обласній лізі, а в 2006 році команда стала переможцем Всеукраїнського конкурсу команд КВН в Одесі.

З метою гнучкого і оперативного реагування на запити харчової і переробної промисловості, забезпечення поетапної підготовки фахівців різного рівня кваліфікації в 1993 році технікум підписав договір з Київським технологічним інститутом харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій). В рамках цього договору кращі випускники продовжують навчання по кваліфікаційному рівню «спеціаліст» та «магістр». Позитивний досвід роботи з НУХТ дав поштовх до створення аналогічного навчального комплексу з Черкаським інженерно-технологічним інститутом (нині університет). Після освоєння чотирьох нових спеціальностей комп'ютерного та економічного напрямку керівництво технікуму в 1999 році підписало договір про створення навчально-наукового комплексу з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут». В рамках таких комплексів студенти, що закінчили технікум, мають право продовжити освіту починаючи з третього курсу університету. У 2003 році Технікум харчових технологій увійшов до складу Національного університету харчових технологій структурним підрозділом. Охочі здобути університетську освіту без відриву від виробництва можуть це зробити у філії НУХТ, що працює безпосередньо на базі коледжу.

6 листопада 2015 року згідно наказу Національного університету харчових технологій №116 Смілянський технікум харчових технологій було переіменовано на Смілянський коледж харчових технологій.

ВИПУСКНИКИ

Важко назвати галузь суспільно-політичного і економічного життя, де б не працювали випускники СКХТ. У радянські часи довів свій високий професіоналізм М. Ф. Кулініч, що працював міністром харчової промисловості Радянського Союзу. У столиці України Києві добре відомі заступник мера міста Іван Миколайович Салій і президент одного з кращих вищих учбових закладів України – Національного університету «Києво-Могилянської Академії» – В.С.Брюховецький. Давня дружба пов'язує СТХТ з Національним університетом харчових технологій. Десятки наших випускників продовжували і продовжують навчання в цьому навчальному закладі. Багато викладачів як старшого, так і молодшого покоління починали своє наукове і професійне зростання саме з нинішнього технікуму. Ще в перші військові роки на кафедру технологій цукристих речовин прийшов працювати М.Х.Міхицький. Результати його досліджень і розробок, направлених на підвищення ефективності різних етапів технологічного процесу цукрового виробництва, знайшли широке застосування в промисловості. Набував педагогічної майстерності, працюючи викладачем Смілянського технікуму в 1940-1941 роках його ж випускник М.О.Архипович. Педагогічний досвід став в нагоді йому під час роботи завідувачем кафедрою протягом 15 років. Спадщиною професора є 250 наукових робіт і 12 кандидатів наук.

Навчання в технікумі дало старт професійному зростанню доктора технічних наук, професора, Заслуженого діяча науки і техніки Російської федерації, академіка Санкт-Петербурзької інженерної академії, завідувача кафедрою матеріалознавства і хімії у Вищому військово-морському інженерному училищі ім. Ф.Е.Дзержинського, члена Наукових рад «Фізико-технологічні проблеми матеріалознавства і машинобудування» при Санкт-Петербурзькому науковому центрі Російської Академії наук і «Процеси литва» при Президії Академії наук України А.А.Гетьмана. У Росії працює ще один вихованець технікуму – Спічак В.В. – заступник директора по науці Російського інституту цукрової промисловості.

Успіхи наших вихованців свідчать: добра слава Смілянських Технічних класів не тільки збережена, але і примножена. Колектив навчального закладу не сумнівається – майбутнє країни в надійних руках.

Українська