Історія та сьогодення

15 лютого 2019 року виповнюється сто тридцять п’ять років із часу заснування Смілянського коледжу харчових технологій – одного з найстаріших навчальних закладів нашої країни, що готує фахівців для всіх галузей харчової промисловості.

Історія коледжу – це яскраве відображення економічного розвитку країни, її науково-технічного прогресу, суспільно-політичного та культурного життя.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТОЛІТТЯ

У другій половині ХІХ століття Черкаський повіт Київської губернії, до складу якого входило містечко Сміла, вважався глухою околицею Російської імперії. Разом з тим, на 9-ти фабриках і заводах Сміли було вироблено продукції стільки ж, як на 102 підприємствах Харкова, і значно більше, ніж у Києві. Причиною підйому містечка була цукрова промисловість: її швидкий розвиток зумовив будівництво десятків заводів, які утворили справжні «цукрові імперії» Бобринських, Яхненків, Симиренків, Бродських. Нова галузь гостро потребувала кваліфікованих кадрів. Спочатку інженерний корпус складали іноземні фахівці, про яких цукрозаводчик Ярошинський відгукнувся так: «Закордонні інженери приїжджають до Росії заробити великі гроші, але при цьому їх здібність до роботи залишається чисто умовною».

Платон Симиренко
Микола Терещенко
Богдан Ханенко
Лев Бродський

Ряд підприємців, різночинців за походженням, зробили спробу вирішити цю проблему. Зокрема, фірма промисловців братів Яхненків і Платона Симиренка спробували організувати технічне училище. Але через декілька років Київське відділення Російського технічного товариства було змушене визнати невдачу задуму. В середині 1870-х років при Лебединському цукровому заводі була здійснена ще одна спроба відкрити двокласне сільське училище. Але, незважаючи на фінансову підтримку Ізраїля Бродського, випускники училища були не готові до роботи з складною машинною технікою. Потреба в кадрах була настільки гострою, що за справу взялися підприємці-аристократи і найбільш авторитетні наукові кола. Засоби на відкриття нового навчального закладу почали збирати за рахунок адресних публічних лекцій таких видатних учених, як Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлєров, П.П. Алексєєв, М.А. Бунге.

1884 – 1917 РОКИ

М.А. Бунге

Врешті затримка з відкриттям нового навчального закладу стала настільки кричущою, що Київське відділення Російського технічного імператорського товариства вирішило діяти негайно. На його засіданні 15 лютого 1884 року була заслухана доповідь, результатом обговорення якої стало рішення про відкриття в Смілі «Технічних класів» на базі 2-х класного училища, відкритого раніше графом Бобринським.

Результатом цього стало подання від 22 березня 1884 року до Попечителя Київського навчального округу щодо отримання дозволу на відкриття класів, до якого додавався проект статуту, підготовлений проф. М.А. Бунге.

Лист-погодження щодо відкриття Смілянських класів від Київського губернатора до Попечителя Київського навчального округу (1884 р.)

Після погодження з київським губернатором такий дозвіл було отримано. Циркуляром № 3279 від 16 квітня 1884 року Попечитель Київського навчального округу дозволив відкрити у Смілі дворічні технічні класи. Почесним Попечителем цих класів за особистої згоди імператора Олександра III став граф Володимир Бобринський. Він писав: «На лестное предложение Технического отделения общества о принятии мною на себя звания Почетного Попечителя проектируемых Технических классов в Смеле я изъявляю согласие и искреннюю благодарность».

 

В майбутньому графи Бобринські встановили стипендії для найбільш здібних учнів, а також для найбідніших. За перших 19 років Лев Олександрович Бобринський виділив для цих цілей 1000 рублів, Надія Олександрівна – 250 рублів, Олексій Олександрович – 5500 рублів. Елітарність нового навчального закладу підкреслював викладацький склад. На початку 1900-х років в Класах працювало 14 викладачів: 4 з них закінчили Московський університет, 3 – Петербурзький університет, 2 – Празький політехнічний інститут, 1 – Петербурзький технологічний інститут.

Першим опікуном Смілянських Технічних класів став Микола Васильович Черіковський – видатний новатор в області пробілювання цукру. Навчальні заняття починалися о 8 годині ранку і закінчувалися – о 17 годині. При цьому на теоретичні заняття відводилася друга половина дня. Учні засвоювали знання з фізики, цукроваріння, закону Божого, креслення. Наступного дня навчальний матеріал закріплювався на практичних заняттях. Таким чином у першому класі 270 годинам теорії відповідало 420 годин практичних занять, в другому на 402 години теорії припадало 1070 годин практики. Практичні заняття проводилися під керівництвом Дмитра Івановича Коченовського на Смілянському цукровому заводі, а в окремі роки – на Балаклеївському цукровому заводі, Смілянському рафінадному заводі, біля машин, казанів, електростанцій, очисних споруд.

Чериковський М.В.

Після завершення курсу теоретичного навчання кожен випускник повинен був відпрацювати 2 роки на цукровому заводі і представити позитивний відгук від адміністрації про свою поведінку і службову діяльність, а також детальний письмовий звіт з пояснювальними кресленнями, після чого йому видавався атестат від Російського Технічного товариства.

Коченовський Д.І.

Журнал «Нива» в січні 1892 року повідомляв про Технічні класи наступне: «Красноречивым доказательством успешности ведения учебного дела служит список учеников, окончивших курс. В числе с лишком 60-ти лиц все находятся при техническом деле… Школа действующая столь удачно, весьма недорога так что каждый ученик обходится в 2 года 45 рублей. Такую затрату Технического общества нельзя не признать вполне производительною, так как труд бывших учеников с первого же года оплачивается от 250 до 300 рублей в год. Другую причину успеха можно видеть в том, что ученики здешней школы не обременены массой уроков… Н.В. Чериковский и учителя объяснили: 1) им не преподается ничего лишнего, а то, что необходимо для объяснения основ науки и ее приложения к свеклосахарному делу; 2) они учатся еще более на заводе и в мастерских, чем в классах».

Дохленко І.І.

Результатом діяльності Смілянських Технічних класів до революції 1917 року став випуск 441 кваліфікованого фахівця. Згідно «Щорічника цукрової промисловості», у 1909 році 96 випускників Технічних класів займали керівні посади на 72 заводах Російської імперії. Серед випускників 1903 року бачимо прізвища І.І. Дохленка і І.А. Кухаренка. Перший із них, закінчивши лише Технічні класи, став кандидатом технічних наук без захисту дисертації, за сукупністю наукових робіт. І.А. Кухаренко – основоположник теорії кристалізації цукру, був ректором Київського політехнічного інституту, де в 1928 році видав книгу-підручник «Супутник варщика цукру». Вона неодноразово перевидавалася в СРСР і за кордоном. Пізніше він обіймав посаду професора Київського технологічного інституту харчової промисловості, керівника кафедри технології цукристих речовин. Його наукові праці сталі відомі всьому світові після доповіді у 1934 році на 3 Міжнародному конгресі з хімії і технології цукру в Парижі. Іван Антонович став першим директором Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості. У 1936 році за плідну діяльність учений був нагороджений орденом «Знак Пошани», а всього через рік він, як і сотні інших представників радянської інтелігенції, був заарештований та засуджений до страти. Учений зі світовим ім'ям став жертвою сваволі. Тільки у 1968 році його було реабілітовано.

Кухаренко І.А.

Перша світова війна перервала поступальний розвиток навчального закладу, але і в умовах військового часу промисловці піклувалися про розвиток цукрової галузі.

1917 - 1929

Влітку 1917 року Російське Технічне товариство констатувало: «Смілянські Технічні класи, вступаючи у 34 рік свого існування, до теперішнього часу були не тільки в нашому краю, але і у всій Росії найстарішим навчальним закладом для підготовки службовців-фахівців цукрових заводів, але з розвитком професійної освіти і удосконаленням цукрової промисловості до Технічних класів будуть пред'явлені великі вимоги і задовольнити їх можна тільки перетворивши Технічні класи на середнє хіміко-технічне училище». В розпал боїв на фронтах Першої світової Технічне товариство запровадило викладання в Смілянських класах дисциплін по переліку середніх хіміко-технічних училищ. Таким чином, на початку 1917-1918 навчального року в Смілі існували два класи середнього училища. Це повністю відповідало Ухвалі Тимчасового уряду від 30 травня 1917 року. Директором училища був затверджений колишній завідувач Технічними класами з 1905 року інженер-технолог В.К. Нагорний.

Не дивлячись на страхіття Громадянської війни Смілянське середнє хіміко-технічне училище продовжувало роботу. Період його становлення доводився на важкі часи, часті зміни влади заважали нормальній роботі навчального закладу. У липні 1918 року студенти активно підтримували страйкуючих станції Бобринської, в той час, коли викладачі закликали до помірності: «Головне – навчання, хороші цукровари потрібні будь-якій владі». Німецька окупація Сміли 1918 року, а після неї невизначеність періоду Директорії негативно позначилися на матеріальній базі закладу. Частково устаткування з майстерень була вивезено до Німеччини, а лабораторне обладнання знищено.

Постреволюційна господарська і політична криза зумовила необхідність швидкого відновлення цукрової промисловості, яка могла дати не лише дефіцитну продукцію, але й значні кошти. Саме тому нова влада почала приділяти велику увагу розвитку навчального закладу, який готував необхідні кадри цукровиків.

У 1921 році розпочався новий етап історії навчального закладу - училище було реорганізовано в технікум харчової промисловості. Тепер не можна точно визначити, коли завідуючим Хіміко-технічним училищем замість В.К. Нагорного став випускник природничого факультету Петроградського університету А.С. Соколов, що працював раніше завідуючим лабораторіями училища. Відомо інше: у винятково складних умовах А.С. Соколову вдалося налагодити навчальний процес, який проходив практично безперервно.

У звіті за літній триместр 1923 року технікум кваліфікувався як вищий навчальний заклад, який обслуговує весь СРСР і був на той час єдиним за фахом «цукроваріння». Особлива роль належала хімічному відділенню. У доповідній записці з питання формування навчального плану вказувалося, що це відділення «понад усе наблизилося до дійсних потреб цукрової промисловості і разом з тим стало окремо від механічного і агрономічного відділень, складаючи як би самостійний навчальний заклад».

У зв'язку з реорганізацією Хіміко-технічного училища в технікум різко зросли вимоги до викладання і організації навчально-виховного процесу. Разом з тим змінилися й ідеологічні вимоги. Висновок інспектора Черкаського Упрофобру по обстеженню Смілянського технікуму харчової промисловості містить наступні рядки: «Смілянський технікум є старорежимний навчальний заклад, куди майже абсолютно не проникають принципи радянського будівництва учбових закладів…. Все зводиться тут тільки до навчання…».

Кислінський П.М.
Курбатов К.О.

Новий навчальний 1922-23 рік технікум починав з новим керівником – директором – Кислінським Пантелеймоном Максимовичем, інженером-технологом за освітою, який три роки працював викладачем Київського політехнічного інституту. Саме на початок його діяльності доводиться значне оновлення викладацького складу. Кислінському вдалося запросити до викладання Архиповича О.Ю. – приват-доцента Київського політехнічного інституту, директора Черкаського інституту народної освіти; викладача політехнічного інституту Петрограда Курбатова К.О.; співробітника Української Академії наук Ліндемана І.В., а також кандидата фізико-математичних наук Чефранова І.П. Надалі освітній рівень колективу продовжував підвищуватись. У 1927 році К.О. Курбатов був затверджений професором другої групи, такий же вчений ступінь був присвоєно О.Ю. Архиповичу. У 1928 році на здобуття професорського ступеня були висунуті П.М. Кислінський, М.П. Єршов, І.І. Дохленко, І.Г. Пономарьов. Ці викладачі і вчені стали авторами численних наукових робіт, зміцнювали зв'язки технікуму з виробництвом. Завдяки цьому студенти отримували практичні навички не тільки за основним фахом, але і за суміжними. Наприклад, починаючи з 1929 року, студенти, котрі закінчували теоретичний курс навчання, проходили практику на машинобудівних заводах, що виробляли обладнання для цукрової галузі, зокрема в містах Київ, Бердичів, Краснозір'я, Фастів.

Архипович О.Ю.

Про високий рівень знань випускників свідчить той факт, що після практичного стажування на виробництві вони кваліфікувалися не техніками, а інженерами-хіміками і інженерами-механіками. Це підтверджує фактичний статус технікуму як вищого навчального закладу.

СМІЛЯНСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ІНСТИТУТ (1929 - 1930)

Високий рівень підготовки фахівців і активна наукова діяльність мали закономірний результат: ухвалою колегії Народного комісаріату освіти УРСР від 18.11.1929 року Смілянський технікум цукроваріння був реорганізований в Смілянський цукровий інститут. Проте вже наступного року інститут було переведено до Києва, де він став ключовою складовою новоутвореного Київського інституту цукрової промисловості.

1931 - 1941

Після переведення інституту на його базі у Смілі було відновлено функціонування технікуму з чотирирічним терміном навчання, а його директором був призначений викладач Розтріпенко Г.О.

У 30-і роки на фоні складних ідеологічних і суспільно-політичних процесів колектив технікуму вдосконалював організацію навчального процесу, вів активну роботу з підготовки нових навчальних планів, перегляду навчальних програм, навчальних і методичних посібників. Навчальний процес було організовано з двома екзаменаційно-заліковими сесіями, зимовими і літніми канікулами, виконанням дипломних робіт, організацією виробничої практики. У технікумі діяли політичні гуртки, спортивні секції, духовий оркестр. У 1937 році команда гімнастів технікуму, що складалася з 7 чоловік, брала участь у Всесоюзних змаганнях. У 1939 році в двох автошколах міста займалась 41 особа з числа студентів. На стрілецьких змаганнях міста студенти незмінно займали призові місця, а 27 осіб отримали нагрудний знак «Ворошиловський стрілець». Про широкий розмах спортивного руху свідчить той факт, що 89% студентів виконали норми ГТО (Готовий до праці і оборони).

А попереду знову була війна.

1941 - 1944

Вже в перші дні війни значна частина викладацького складу була призвана до лав Червоної Армії, а технікум разом із Смілянським машинобудівним заводом було евакуйовано. У боях другої світової війни брали участь більшість випускників та викладачів технікуму, а також викладачі повоєнного часу: Олексій Сильвестрович Бублик, Іван Гнатович Куцоконь, Володимир Павлович Головко, Михайло Іванович Карпін, Іван Якович Несененко, Володимир Сергійович Павленко, Афанасій Агеєвич Кулик, Микола Андрійович Шевченко, Петро Васильович Герасименко і багато інших членів колективу.

29 січня 1944 року місто Сміла було звільнено від німецьких окупантів. Відступаючи, загарбники знищили всю навчально-виробничу базу технікуму: розгромили і розграбували кабінети, лабораторії, розорили бібліотеку, розвалили частину приміщень. Купи цегли на території Смілянського цукрового і рафінадного заводів свідчили про знищення бази практичного навчання. Відновлення навчального закладу довелося починати з нуля.

1944 - 1950

Повоєнний час для технікуму був таким же складним, як і для всієї країни. Колектив технікуму під керівництвом Герасима Івановича Слєзєва (1944-1949) і Володимира Яковича Логи (1949-1953) вирішували дуже складні завдання з забезпечення нормального ходу навчального процесу та розвитку матеріальної бази.

Над відбудовою технікуму викладачі і студенти працювали пліч-о-пліч. Ціною величезних зусиль були виконані основні роботи по ремонту приміщень, виготовленню меблів, класних дошок. Перший дзвінок 1944-го року прозвучав 1 жовтня. Поєднуючи навчання з роботою, викладацький і студентський колективи зробили все щоб до весни 1945 року головний корпус, бібліотека, їдальня, лабораторії і гуртожитки були відремонтовані.

Починаючи з 1944 року, навчальний заклад отримав право готувати фахівців з таких спеціальностей: «Технологія цукрового виробництва», «Механічне і теплотехнічне обладнання цукрових заводів», «Бухгалтерський облік». І вже у період з грудня 1944 по березень 1945 року технікум підготував 235 обліковців, 40 техніків-технологів і 7 техніків-механіків. При технікумі працювали технічні курси, які готували помічників механіків, змінних інженерів, бухгалтерів.

У 1948 році було поновлено роботу заочного відділення. У перший же набір на три спеціальності заочного відділення прийшло 108 чоловік. Всього ж без відриву від виробництва освіту здобуло близько 6 тисяч осіб.

1950 - 1990

У 50-і роки перед працівниками технікуму постало завдання різко збільшити кількість підготовлених фахівців і поліпшити якість їх підготовки. Це завдання лягло на плечі директорів Перелигіна Василя Івановича і Стеценка Володимира Івановича. Про якість навчання свідчить той факт, що в стінах технікуму з'явилися студенти-іноземці. У 1950-1953 роках здобували освіту громадяни Народної Республіки Албанія та Корейської народно-демократичної республіки.

1960-1984 роки називають в технікумі роками якісних змін.

З розвитком харчової промисловості зростали обсяги прийому на навчання і існуючі навчальні площі вже не забезпечували потреб підготовки. В 1968 році було відкрито вечірнє відділення, яке за 13 років існування закінчили 1627 чоловік.

Швидкими темпами нарощувалася матеріальна база. У 1962 році було зведено і оснащено сучасними верстатами і іншим обладнанням навчальні майстерні, у 1965 році введено в експлуатацію сучасний чотириповерховий гуртожиток, а у 1972 році студенти отримали ще один-п'ятиповерховий- гуртожиток.

Подальше розширення навчальної бази технікуму здійснювалося колективом під керівництвом директора Давиденка Олександра Феодосійовича – ветерана війни, випускника технікуму перших повоєнних наборів. У 1976 році прийняв студентів новий навчальний чотириповерховий корпус зі світлими аудиторіями, лабораторіями, актовим і спортивним залами. До 100-річного ювілею навчального закладу у стислі терміни було споруджено та введено в експлуатацію третій п'ятиповерховий учбово-лабораторний корпус з бібліотекою і їдальнею. У нових і вже існуючих приміщеннях створювалися всі умови для ефективного навчання. Всі вони були забезпечені навчальними посібниками, обладнанням, інструментами, приладами для програмованого контролю. Багато приладів, макетів і схем було виготовлено студентами і викладачами.

В середині 80-х років було створено першу лабораторію обчислювальної техніки, відбулася реконструкція навчальних майстерень. Кращі керівники кабінетів і лабораторій об'єднували навколо себе студентів і спрямовували їх діяльність на виконання дослідницьких робіт. Активно діяло студентське експериментальне конструкторське бюро. Молодь працювала в таких напрямах: експериментальна та науково-дослідницька робота, конструкторські розробки технологічного обладнання, технічних засобів навчання і посібників, виготовлення моделей та макетів.

Досвід викладацького колективу знайшов своє вираження в створенні ряду наукових робіт і підручників, якими користувалися у всьому Радянському Союзі. Серед них можна назвати роботи викладача І.О. Андріанова «Ремонт і монтаж обладнання підприємств харчової промисловості», викладачів Б.В. Прудіуса і О.І. Хоменка «Розрахунок обладнання цукрових заводів».

На рубежі сторіч…

З набуттям Україною суверенітету відбулися суттєві зміни у суспільно-економічному укладі держави, що, разом зі стрімким розвитком технологій, поставило навчальний заклад перед новими викликами.

З метою гнучкого і оперативного реагування на запити харчової і переробної промисловості, забезпечення поетапної підготовки фахівців різного рівня кваліфікації в 1993 році технікум уклав договір з Українським державним університетом харчових технологій (нині Національний університет харчових технологій).

У 1999 році у результаті копіткої роботи колективу під керівництвом директора Бардадима В.Ф. було відкрито нові спеціальності:

  • «Обслуговування комп'ютеризованих інтегрованих і робототехнічних систем»
  • «Експлуатація систем обробки інформації та прийняття рішень»
  • «Програмування для електронно-обчислювальної техніки і автоматизованих систем»
  • «Організація виробництва»

Того ж року було укладено договір про створення навчально-наукового комплексу з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут», у рамках якого здійснювалося підвищення кваліфікації викладачів, створення необхідного навчально-методичного забезпечення навчального процесу, реалізувалася ступеневість отримання вищої освіти випускниками технікуму. У стислі терміни було створено сучасні комп'ютерні класи, зміцнено кадровий склад викладачів.

2003 року технікум увійшов до складу Національного університету харчових технологій як відокремлений структурний підрозділ, а вже у 2004 році на базі технікуму розпочав роботу Заочний факультет НУХТ у м. Сміла, який дав можливість, залучаючи професорсько-викладацький склад університету, надати сотням випускників коледжу вищу освіту без відриву від виробництва у зручний для них спосіб.

Невпинно розвиваючись, у 2010 році коледж здійснив перший набір студентів на спеціальність «Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів та харчових концентратів», а у 2011 році – на спеціальність «Маркетингова діяльність».

У 2015 році згідно наказу Національного університету харчових технологій №176 від 6.11.2015 технікум отримав назву Смілянський коледж харчових технологій Національного університету харчових технологій.

На сьогодні Смілянський коледж харчових технологій НУХТ має статус вищого навчального закладу 1-го рівня акредитації.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» проводиться з 6-ти спеціальностей за 9 спеціалізаціями (освітніми програмами) за денною формою навчання та 3-х спеціальностей за 5 спеціалізаціями (освітніми програмами) за заочною формою навчання.

Матеріально-технічна база коледжу дає змогу забезпечити навчальний процес відповідно до вимог освітньо-професійних програм. Коледж має три навчально-лабораторних корпуси та навчально-виробничу майстерню, загальною площею будівель – 22516,7 м2, площа навчальних приміщень складає – 14304,5 м2, що дозволяє забезпечити студентів навчальними приміщеннями у відповідності до встановлених норм. Навчальні аудиторії оснащені необхідними наочними посібниками та технічними засобами навчання. В коледжі діє комп'ютерний центр, до складу якого входять сім комп'ютерних класів, створених на базі сучасної комп'ютерної техніки. Всі комп'ютери мають вихід в глобальну мережу Інтернет. В коледжі також діє дві зони вільного доступу до мережі.

Для забезпечення побутових потреб та організації дозвілля, коледж має гуртожиток, актову та спортивні зали, їдальню, тренажерну залу.

Студентам створені сприятливі умови для самореалізації у всіх областях життя. Впродовж всієї історії молодь коледжу славилася своїми спортивними досягненнями на різних рівнях від обласного до міжнародного. Культивуються найрізноманітніші види спорту – від футболу до пауерліфтинга. Творчі особистості мають можливість реалізувати себе в музичній студії «Шанс», гуртку історичної драми, танцювальному колективі, а студентський хор має звання народного.

Успіхи наших вихованців свідчать: добра слава Смілянських Технічних класів не тільки збережена, але і примножена. Колектив навчального закладу не сумнівається – майбутнє країни в надійних руках.

Українська